Народився 25 березня 1942 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет (до 1964 року).
         
 Мав народитись у Львові, але народився у селі Борині на Турківщині 25 березня 1942 року.
До Львова потрапив у 1960 році, коли вступив на філологічний факультет Львівського, тоді ще не національного університету імені Івана Франка. До того вчився аж у п’ятьох школах, а в результаті закінчив Ягольницьку середню школу, – на Тернопільщині в Чортківському районі.

З 1963 року працюю актором у тепер Національному театрі імені Марії Заньковецької. Працюю й досі. Зіграв більше сотні ролей з різним успіхом. Не можу сказати, що дуже люблю театр. Тобто люблю його щораз менше, хоча з гастролями об’їздив ледь не всю територію колишнього «есересер», а у пізніші часи побував у Польщі, Чехії, Словаччині, Канаді... Натомість дуже люблю добру літературу, особливо поезію. Перекладаю улюблених авторів з польської й чеської мов.

 
Брилинський Ю. Диваки // Кораловий жмуток казусів
від вельми цікавих людей / Упоряд. Ю. Кох. –
Львів: ЛА Піраміда, 2005. – С. 26-37.  
 

Якщо йдеться, власне, чому я вибрав театр (хоч і не був за освітою театральним актором), тут каталізатором був Лесь Танюк. Ми познайомились з ним у 1963 році. Він ставив у нас «Отак загинув Гуска». Я тоді ще не працював у театрі. Мені Володя Глухий про Танюка розповідав. Потім я з ним познайомився, і з Аллою Горською. Тоді я був студентом університету. Ми з ним говорили про театр. Це були 1960-і роки, коли було зрозуміло, що щось треба робити. Бо кожен відчував, що плаває в бочці з дьогтем. Ми з ним говорили про театр, і, оскільки він такий палкий прихильник Курбаса, зрештою, і учень Крушельницького, що мені сподобалось (не могло не сподобатись комусь з молодих): щось треба було робити з театром. Треба робити його європейським театром: і актора треба інакше виховувати, й не тільки.
 
Як стають Заньківчанами...
Ще ходив до школи, а тут у Львові жила моя бабця, і тітка працювала в ляльковому театрі актрисою, все життя. Я з мамою жив у седі. На канікули приїзджав до Львова. І одного разу тітка мені дала квиток до театру Заньковецької на денну виставу з ялинкою. Тоді грали Розова «Шукання радості». Я такого не бачив, величезне враження справила вистава... Любарт грала, Козачковський, Аркушенко, Каганова, тоді вона ще зовсім дівчинку грала, це може був 1957-й рік... Дуже велике враження! Я побачив, власне, справжній театр. Потім бачив Тернопільський театр, вони навіть у нас в селі грали «Наталку-Полтавку». Коли під час війни Тернопіль було зруйновано, обласний центр був в Чорткові, і театр був в Чорткові, а це 7 км від нас. Мірус звідти, Антків, були там дуже гарні актори.

А театр Заньковецької – відразу було видно, що це клас набагато вищий. Потім Антків перейшов у театр Заньковецької.
А тут якось так я зайшов у театр зі службового входу… Обставини і друзі мої, Ступка, найбільше посприяли цьому. Відразу познайомився зі Ступкою, з Глухим – це були найближчі мої приятелі. Розстальний Віталій якраз тоді прийшов, Аня Плохотнюк.
 
У мене немає ніякої театральної освіти. І не буде вже ніколи. Театральна освіта моя – це театр Заньковецької. Я мав дуже добрих вчителів... В першу чергу – Гіляровського, який побачив у мені актора, почав мені ролі давати, солідні, головні навіть ролі – у виставі «Перший грішник». Це Ріпко, який терпів мене, бо я, зрештою, чоловік незручний, люблю дискутувати. Ріпко так дивився на мене, боком, хитро усміхався, мовляв – ну поскачи-поскачи. Потім я серйозно зайнявся сценмовою, художнім словом, бо я говорив так, як оперні артисти говорять, бо займався вокалом. Вчився сам. В нас так бувало – сидить на репетиції в залі Кость Михайлович Губенко, Козак, і каже: «Юрочка, отам і отам Вас не зрозуміло, не чути.» Ну, і Сергій Данченко. Ми були друзями і не боялися говорити один одному неприємні речі.

Юрій Брилинський

 

ПУБЛІКАЦІЇ:

Це час, який я дуже довго чекав  |  http://4studio.com.ua, Ігор Гулик, 07.11.2017 

• «Пані міністрова» Бранислав Нушич - Дядько Яків;    
• «Бояриня» Леся Українка - Батько Перебійний;    
• «Візит літньої пані» Фрідріх Дюрренматт - Пастор;    
• «Вода життя» Валерій Шевчук - Василь;    
• «Гуцулка Ксеня» Ярослав Барнич - Зілинський, професор біології, її чоловік;    
• «Дама з камеліями» Александр Дюма-син - Лікар;    
• «Наталка Полтавка» - Макогоненко, сільський виборний;    
• «Ісус, син Бога живого» - Акила, Барух, священники єрусалимського храму;    
• «Невольник» Тарас Шевченко - Недобитий, бандурист;    Третій старий козак;    
• «Сільва» - Нотаріус;    
• «Мина Мазайло» Микола Куліш - Селянин;    
• «Назар Стодоля» - Другий староста;    
• «Давня мелодія» Василь Стефаник - Читає;    
• «Циліндр» - чоловіки;    
• «Різдвяна ніч» - Запорожці:;    
• «Украдене щастя» Іван Франко - Калинич;    Газди:;    
• «Сватання на Гончарівці» - Кандзюба;    
• «Марія Заньковецька» - Лірник;    
• «Перед заходом сонця» - Іммос, пастор;    
• «Соло для мідних труб» - Мітингувальники;    
• «Фредерік або Бульвар злочинів» - Антуан, помічник режисера;