«У четвер, 13 січня, у віці 75 років помер народний артист України, актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові Євген Федорченко. Про це повідомила його донька, львівська журналістка Олена Федорченко.
Євген Федорченко народився у 1946 році на Старосамбірщині. Закінчив диригентський факультет Самбірського культурно-освітнього училища, а згодом Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Був художнім керівником та режисером-постановником мистецького творчого об’єднання «Ретро шлягер», актором Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Зіграв понад 100 ролей у театрі й кіно, зокрема, ключові ролі у виставах «Пані міністрова», «Візит літньої пані», «Гуцулка Ксеня», «Державна зрада», «Дама з камеліями», «Ісус, син Бога живого», «У.Б.Н. (Український буржуазний націоналіст)» та багатьох інших. Побував на гастролях у багатьох країнах світу, об'їздив усю Україну.
У 1992 році отримав почесне звання Заслужений артист України, у 2006 році – Народний артист України, а 2007 – звання «Майстер сцени». Писав вірші, усмішки, п'єси. Автор книги гумору «Я так думаю!».

«У Львові помер народний артист України Євген Федорченко» |  Наталія Шутка, «zaxid.net», 13 січня 2022
повня версія статті

«У своєму «рідному» театрі заньківчанин Євген Федорченко пропрацював понад 40 років, але звільнився навесні 2021-го, коли у нього стався повторний інсульт. За словами доньки народного артиста Олени Федорченко, за останній рік батько мав множинні інсульти. Свої 75 років вже святкував на пенсії. Але це не завадило йому надалі мати чудове почуття гумору та спілкуватися з акторами і корифеями театру.

Як пригадує народний артист України, художній керівник, режисер-постановник театру ім. Марії Заньковецької, український режисер та актор Федір Стригун, його друг та товариш Євген Федорченко був не лише дуже хорошим і талановитим актором, а й просто доброю людиною, якого всі любили і шанували.
Зналися актори більш ніж 40 років, але зустрілись вони не у стінах театру, а на одній із телепередач, де Федір Стригун разом з Таїсією Литвиненко були ведучими, а Євген Федорченко, будучи студентом музичного училища, прийшов начитувати гуморески.

Саме Таїсія Литвиненко помітила талант у чоловіка і порадила йому вступати у театральний інститут. Євген Федорченко не лише дослухався, а й згодом прийшов працювати до них у театр і навіть досить часто був на сцені саме з Таїсією Литвиненко.
«Найперше про Євгена промовляє відданість у роботі та його доброта. Він завжди вливався у колектив, ніколи не брехав, був самокритичним та поважав інших. А ще він любив складати і розповідати гуморески. Його гумор був хороший і «теплий». Тішило те, що нашого театру він ніколи не змінював. Працював лише тут. Працював багато і всі це цінували…», – каже він у коментарі Tvoemisto.tv.
 
Понад 45 років був знайомий із Євгеном Федорченком і народний артист України, актор театру ім. Марії Заньковецької Олександр Кузьменко. Каже, що товариських стосунків у них не було, лише колегували по роботі, проте гумор актора, його рухливість на сцені ніколи не забуде.
«Ми знайомі з Євгеном ще з 1973 року, та по цеху театру Заньковецької з 1994-го. Був хорошим чоловіком та актором. Нас об’єднувала лише робота, хоча інколи поза театром могли випити й чарку», – каже у коментарі Tvoemisto.tv Олександр Кузьменко.
Актор пригадує, що Євген Федорченко дуже гарно співав, грав на інструментах і підробляв тамадою. Поміж тим писав гуморески та видавав книжки.
 
 «У Євгена було кілька інсультів, останні ролі на сцені вже й не грав. Останні його ролі на сцені були у виставі «Різдвяна ніч», але він виходив на масовці, бо не мав вже сили. Через проблеми із здоров’ям звільнився… Прикро, що його не стало. Час від часу підтримували з ним телефонний зв'язок. Востаннє говорили з ним на Новий рік. Привітали один одного зі святами. У голосі чулася кволість», – зазначає Олександр Кузьменко.

«Актор одного театру. Спогади про народного артиста Євгена Федорченка» |  Ольга Шведа, «Твоє місто», 13 січня 2022
повня версія статті

«Служіння одному театру, понад сто ролей у театрі і кіно, гострий погляд і гострий язик, добрий гумор, душа компанії, автор гуморесок і двох поетичних збірок, прискіпливий спостерігач життя, винороб і засновник театральної династії – все це про Євгена Івановича Федорченка.

У доробку артиста ролі у виставах «Гуцулка Ксеня», «Державна зрада», «Неаполь – місто попелюшек», «Ісус – син Бога живого», «Невольник», «Сільва», «Візит літньої пані» «Сто тисяч», «Ханума»», «Шаріка», «У.Б.Н»… Всіх і не злічити. Точно знаю, що глядач ходив саме на Федорченка. Я – не виняток. Особливо мене зворушував його Карел у ліричній комедії «Ромео і Джульєтта в кінці листопада» за п’єсою Яна Отченашека та Ярослава Баліка у постановці Алли Григорівни Бабенко. А ще мені подобалося бувати на виступах Євгена Івановича поза межами театру і на власні очі бачити і чути, якими щирими оплесками й вигуками «Браво!» віддячувала йому публіка за виконання віршів і гуморесок Павла Глазового. 

«Кажуть, коміки – найсумніші люди, бо думають глибоко, – говорить керівник літературно-драматичної частини Театру Заньковецької Тетяна Батицька. – За роки творчої роботи за Євгеном Федорченком закріпилося амплуа коміка, гумориста, актора, що спонукає глядача до посмішки, часто – до гучного сміху. Акоп у «Ханумі», Іван Синиця в «Гуцулці Ксені», Ференц Деркач в «Шаріці», Леопольд Волянюк в «Сільві» – ці, як і багато інших пам’ятних ролей, зробили його улюбленцем публіки. На сцені він вміло поєднував вміння бути добрим приятелем та дотепним скептиком, багатоликим веселуном та гострим циніком, незмінно – яскравою фарбою, «серцем» кожної вистави. За талантом подавати будь-який матеріал «легко» – це масив життєвого та професійного досвіду, звивистий та цікавий особистий шлях». 

Євген Федорченко народився 21 червня 1946 року в селищі Нижанковичі Старосамбірського району. Першу освіту (хоровий диригент) здобув у Самбірському культурно-освітньому училищі. Грав на акордеоні, роялі та гітарі.
«Вступ до театрального інституту імені Карпенка-Карого відбувся майже випадково, – продовжує розповідь Тетяна Батицька. – Поїхав Євген Федорченко до Києва на фестиваль читати гуморески – його відразу помітили. Закінчив кінофакультет (курс Володимира Небери), і йому була відкрита дорога на кіностудію імені Довженка. Але втрутилось провидіння: режисер Сергій Данченко запропонував поїхати до Львова, щоби розпочати роботу у Театрі імені Марії Заньковецької. «Близько до батьків, і трупа заньківчанська дуже цікава», – приблизно так подумав актор. І Львів прийняв майбутнього народного артиста!

До ролі актор готувася ретельно. Аби зіграти бомжа у виставі «Се Ля Ві» Надії Ковалик, їхав на львівській вокзал – вивчати… психотип безхатьків. Для виконання будь-якої ролі для Євгена Федорченка найважливішим було зрозуміти всю мозаїку психіки свого персонажу, зробити його життя – своїм».
На думку завліта, було у творчому доробку Євгена Федорченка чимало виняткових ролей. Одна – у виставі зовсім не гумористичного жанру. Це «У.Б.Н.» Галини Тельнюк (постановка 2001 року), помічена українською театральною громадою, яка дуже швидко стала знаковою чи навіть програмною для Театру Заньковецької. «Євген Іванович у ролі зрадливого друга українського буржуазного націоналіста говорив до нас у зал зовсім невеселу правду, змушуючи публіку сміятися. У цих моментах чимало його імпровізаційних моментів».

Ще одна знакова роль – у виставі «Ромео і Джульєтта в кінці листопада»: «Актор пронизливо та щемливо зіграв роль літнього мрійника-архітектора Карела, якого на схилі років неочікувано осяяла любов. Актору вдалося створити неповторно органічний ліричний образ, що спростувало думку про суто комічність його таланту. Вистава довгі роки була улюбленою у львівського глядача, на яку ходили по декілька разів, головним чином, завдяки філігранній грі головних героїв».

«У Львові помер заньківчанин Євген Федорченко» |  Тетяна КОЗИРЄВА, «День», 13 січня 2022
повня версія статті

«…дуже доброзичлива, відкрита, добра та наділена почуттям гумору людина, завжди готова до всіляких "геців". У театрі до цього часу згадують, як він у виставі "Маклена Граса" прибив до підлоги тапочки, думаючи, що то тапочки Володимира Максименка (що любив його "діставати"), а то виявилося взуття  Бориса Романицького, який, заскочивши в ті капці, мало не впав. Та й інші  веселі театральні історії. Актор понад усе любив, коли люди щиро тішилися». 

«Не стало актора-заньківчанина Євгена Федорченка» |  Ярина Коваль, «Еспресо Захід», 13 січня, 2022
повня версія статті

Інші статті:

У Львові помер народний артист України Євген Федорченко  |  ТСН, Львів, 13.01.2022  читати

У Львові помер відомий актор театру і кіно |  «novyny.live», 13 січня 2022 читати

Помер народний артист України зі Львова Євген Федорченко |  «СУСПІЛЬНЕ НОВИНИ», 13 січня 2022 читати

Помер Народний артист України Євген Федорченко |  Анастасія Рогожінська, «Зірка Сьогодні», 13 січня 2022 читати

У Львові помер актор театру Заньковецької Євген Федорченко |  «УКРІНФОРМ», 13 січня 2022 читати

У Львові помер народний артист України Євген Федорченко |  Ольга Денисяка, «portal.lviv.ua», 13 січня 2022 читати

Відійшов у вічність відомий львівський актор Євген Федорченко |  Наталка СТУДНЯ, «photo-lviv.in.ua», 13 січня 2022 читати

Керівник Ретро шлягера. Помер відомий львівський актор Євген Федорченко |  «https://nv.ua/», 13 січня 2022 читати