Я покохала…. 

         Жінка… Жінка – ти пройшла крізь усі ці криваві століття, щоб зараз бути тією ким ти є? Ти була різною, такою мінливою і неймовірною, переливалась усіма можливими і неможливими барвами. Тебе убивали, ти народжувала, вірила, чекала, сподівалась, страждала, плакала, боліла, ти робила усе, щоб втримати Його. Кожного разу, коли тобі було страшно, коли тебе душили сльози і душа, блідла від самотності і понівеченості, ти все ж вірила у те, чого насправді не було і бути не могло. Ти чекала на Нього…  Чекала завжди… Молила Бога своїми божевільними молитвами. Фатум – ось доля жінки, яка не може тримати на своїх тендітних плечах Землю. Не може, бо народжена, щоб бути коханою і кохати шалено та нестримно, поринаючи цілком у ці почуття.
       Коли слів замало, щоб сказати, що думає серце… Коли небо і земля міняються місцями... Коли залишився лише спомин Його обіймів… Саме тоді хочеться кричати усім, що є в тобі. Кричати так, щоб почув той далекий жорстокий Бог Ізраїля. «Господи! Господи – я тут! Ось тут, Боже мій. Поглянь на мене, подивись, молю тебе». А він вкотре посилає випробовування, вкотре змушує кров стигнути у жилах. «Ти мусиш бути сильною». Але без Нього жіноча сила не варта пелюстка троянди. Без нього світ не світ, життя пусте, усе сіре і гірке. «Вставай!.. Іди!.. Ти віриш?!.»,- чути голос, що піснею лине із блакитних небес. І вона, жінка, здіймається на ноги, розправляє крила і летить.
        Ось лише маленька крихта з історії «Блакитної троянди». На півтонах та візерунках вибудувала свою виставу н.а. України Таїсія Литвиненко. Жінка, яка зберегла свою жіночність та унікальність у бурхливому леті життя. Без сумнівів та вагань, лише правда, оголені почуття, сплетіння тіл, голосів та неймовірна музика…  

         «Блакитна троянда» - це історія у ритмі танго.