Сміюсь і плачу (Вечір гумору)

Сміюсь і плачу (Вечір гумору)


З нагоди ювілею народного артиста України Євгена Федорченка
Тривалість — 02:30
Прем'єра відбулась 21 Червня 2016 року


Євген Федорченко є обличчям гумору театру імені Марії Заньковецької. Його талант говорити про справді серйозні речі ненав’язливо, мовою сміху – є потрібним не лише режисерам під час творення вистав, але й глядачам, слухачам, читачам – всім, кому пощастило знати цю щиру, чесну, талановиту людину.

Під час ювілейного вечора Євген Іванович розповідатиме про свою творчість, читатиме гуморески, нове видання яких побачить світ вже невдовзі книгою (близько 300 віршів й п’єса «Старі придурки»), запросить прийняти участь у ньому друзів та колег.

Пропонуємо Вам, шановні глядачі, не оминати наш театр 21 червня й завітати до заньківчанської домівки аби скупати в оплесках улюбленця публіки Євгена Федорченка.

Актор і пенсія

Сусіда на пенсію просили:
«Піди спочинь, ти працювати уже не маєш сили!»
А нас акторів вже давно не просять –
З театру нас під музику виносять!
 
Теща
 
Теща хворенька  зятя просила:
- Хотіла би м жити, та вже не сила.
Чую я, зятю, кінець, помираю.
Виконай волю останню благаю.
 
Мене не ховайте, а краще спалити,
Витрати малі, вам ще жити і жити.
Той попіл по мені розсип біля хати,
Що мати тут була, щоб часом згадати.
 
Знайте що, мамо! «Куртка на ваті!»
Вітер легенький і ви знов у хаті!
 
Приставуча
 
Я по аварії місяць лежав,
Руку твою на собі відчував.
Бізнес згорів наш ти руку тримала.
Інфаркт, я в лікарні, ти поруч страждала,
Руку мою ні на мить не пускала.
В реанімації місяць лежу, і знов відчуваю долоню твою.
Що буде далі, вже не пророчу.
Пусти мою руку, я жити ще хочу!
 
                                             Євген Федорченко