Драматургія популярної в США авторки Лоррейн Хенсберрі є маловідомою в Україні, оцінюючи масштаб і якість творів – це наша прогалина. Громадська та політична боротьба за справедливість була лейтмотивом її життя та творчості. У 1964 році, у період розквіту в Європі абсурдиського театру, Хенсберрі в Америці написала п’єсу про час сумбуру та хаосу ідеалів, що бачила довкола себе, про місце особистості у сучасному їй суспільстві. Ситуація в Україні сьогодні робить звернення до цього матеріалу потрібним і актуальним. А протистояння Людини тисячам безликих і безіменних примар виносить «Знак у вікні» за дужки часу.

      Головний герої п’єси, Сідней Брустайн, сприймає життя як гру, непередбачувану, але наповнену важливим змістом віднайти свій істинний шлях. Щойно прогорівши як власник кафе, він кидається у нову авантюру – видання газети, через яку він міг би висловлювати іншим свої міркування. Сідней щиро вірить у її успіх й необхідність. Він не хоче проголошувати жодних політичних лозунгів, але ненароком втягується у передвиборчу компанію свого давнього знайомого Уоллі.  Плакат із закликом голосувати за нього стає початком руйнування його світу.

      Добрий порив Сіднея від початку був приреченим, адже Уоллі залишиться пристосуванцем. Але жереб кинуто! Як результат перемоги – жителі округу матимуть новий перехід через вулицю, як «подачку», аби люди при владі продовжували жити у величезних золотих садибах.

      Це ще й історія про трьох сестер. Кожна у різній мірі є важливою частиною життя Сіднея. Закохана в нього взірцева сімейна жінка Мевіс, його «муза» й дружина Айріс та близька йому духом представниця древньої професії Глорія. Стежки їхні різні, але однаково тягнуться землею. Сідней обирає політ й зрозуміло – рано чи пізно їхні шляхи розійдуться. Навіть з Айріс…

      Поразки є частиною нашого життя. Але чи здатні ми підвестися та йти далі, зберігаючи своє бачення світу й людини у ньому. Більшість примикають до натовпу. Але ця вистава не про таких…

Тетяна Батицька

     
      "Чи вміємо пам’ятати?" | Тетяна Козирєва, "День", 28.04.2015, читати