Дійові особи та виконавці

     "Мабуть, складність Шевченка полягає, передусім, у занадто спрощеному його сприйнятті. Тому кожен наш сучасник, який наважується звернутися до „Кобзаря”, аби додати до Шевченкіани ще один шар інтерпретації, великою мірою ризикує. Хоча актуальність цієї української поезії par excellence не заперечуватиме ніхто, а її принципова неситуативність – найнеспростовніша з усіх українських літературних і, мабуть, навіть національних теорем. Б. Козак ризикнув. І на сцені Національної філармонії народний артист України втілив поетично-музичну композицію „Посланіє...” (режисер-постановник А. Бабенко). Відповідна позиція, представлена Міністерством культури і туризму України, з’явилася й у переліку претендентів на здобуття Національної премії України ім. Т. Шевченка 2010 року. Шевченкове „Посланіє...” в інтерпретації Б. Козака – це моновистава, по суті, „монолог Шевченка” (так стверджує сам актор), годинний акт втаємничення в Український міф. На думку І. Гамкала, диригента Національної опери України, „Посланіє...” цікаве, передусім, трактуванням поезії Шевченка Б. Козаком: „Він представив нам власне трактування, що ґрунтується на його акторському темпераменті та майстерності. Ніби устами актора до нас із вами звертається сам Шевченко”. „Б. Козак – мудрий і пластичний, – вважає Л. Кадирова, актриса Національного драматичного театру ім. І. Франка. – Через точно вибудувану ним композицію проходить втілений пластично біль. Думка прокреслена просторовою лінією”. Тому „козаковій інтерпретації” аплодували стоячи...” 

"День" 05.02.2010
Томак М.